Сергій Чаплигін: Materia signata quantitate (онтологія капіталу)

Сьогоднішній світ має єдиного суб'єкта - світовий капітал, який керує масою індивідуумів, позбавляючи їх будь-якої етнічної, культурної, релігійної та статевої ознак. Невдовзі і людської. Капіталізм, здобувши історичну перемогу, мислить за нас і замість нас, відводячи людській свідомості роль пасивного інструментального обрахування одномірних моделей, таким чином здійснюючи дезонтологізацію думки.


Стихія матерії завжди була підлеглою духовному принципу. У ході свого історичного розвитку капітал прагнув до свого звільнення з-під «тягаря» духовного. В якийсь момент капітал став з ним на один рівень. Надалі капітал перейшов і цю межу.

Все це відбилося на матриці співвідношення людини з капіталом.

Зрозуміло, що в капіталізмі є глибинний метафізичний вимір, адже він змінює не просто системи господарювання, а і параметри буття, здійснюючи з людиною метаморфози.

Тому сьогодні, як ніколи, актуальним є питання щодо філософського змісту капіталізму, його онтології та про його співвідношення з реаліями буття. Основним принципом «індивідуалізації» є materia signata quantitae (матерія визначена кількістю).

Індивідуальне виникає із самої сутності матерії: будь-який архетип, занурюючись в матерію, автоматично набирає індивідуальних рис, отримуючи погрішності (що є властивим будь-якому відображенню у відношенні до оригіналу).

Таким чином вже відпочатково матерія несе в собі джерело відчуження.

В зовнішніх реаліях Буття напрямок руху здійснюється від ідеального онтологічного центру до матеріальної і неонтологічної периферії.

Тому периферія визначається максимальністю погрішностей, що проявляються у відчужені та індивідуалізації.

Натомість, рухаючись до центру матеріальне знімається і разом з ним пропадає і індивідуальне.

Капітал, за своєю природою, розділяє і відчужує, і дроблячи на індивідуальне, творить погрішності і тому органічно не спроможний на поєднання і не є предметом солідарності.

Таким чином ми можемо визначити капіталістичний лад з його системою цінностей (заснованих саме на абсолютизації індивідуального початку) як есхатологічний феномен, напряму сполучений з Кінцем Світу.

Капітал разом з тим здатний породжувати власний світ, але не маючи онтологічного статусу, він може породжувати тільки світ ілюзорний.

Що являє собою ілюзорність? Це тоді коли частина видає себе за ціле чи щось фрагментарне за щось закінчене.

Капітал за рахунок симуляції створює у індивідуума ілюзію співучасті в чомусь більшому, ніж сам капітал, тим самим підмінюючи реалії імітаціями Буття.

Філософською підставою сучасного лібералізму, є індивідуалізм зведений до абсолюту. Лібералізм як найбільш послідовна і логічна форма реального панування капіталу відмовляє людству у будь-якій формі суспільної онтології, трактуючи її як «корінь тоталітаризму». Таким чином капітал у своїй вищій стадії свого розвитку прагне остаточно позбавити реальність будь-яких ознак Буття, підмінивши їх планетарним Суспільством Видовищ.

Відмова від реалій породжує вакуум.

І цей вакуум (відсутність інтегруючого суб'єкта) наявно ілюструє нам культура постмодерну.

Якщо говорити про потенції капіталу - динаміку буржуазних революцій чи творення капіталістичної системи, то за революційною мобілізацією буржуа проти феодальних порядків в більшій мірі стояли національні мотиви.

Релігійний ж характер капіталізму докладно розглянутий у Макса Вебера. Але релігійний фактор не належить до сфери капіталу, оскільки консолідує віруючих на основі онтології.

Таким чином імпульс капіталістичних трансформацій немає капіталістичного походження. Інших, якихось невідомих нам, іманентних законів капіталу не існує.

В ХХ столітті розігралася драматична битва між комунізмом та фашизмом та ліберальним Заходом. В їх особі «суспільне буття» дало останній бій «лібералізму».

І в цьому бою програло. Віднині капітал став єдиним суб'єктом історії світу. За цих обставин історія дійсно йде до свого закінчення. Лишилося тільки взнати, як звуть «князя світу цього».